Первомайська районна рада
Первомайський район, Харківська область

Історико-географічний опис району

Первомайський район розташований майже у центральній частині Харківської області, трохи зміщений у південному напрямку. В ландшафтному відношенні територія району розташована в степній зоні. В адміністративному відношенні на півночі він межує з Нововодолазьким і Зміївським районами, на сході – з Балакліївським, на півдні - з Лозівським, на заході - з Кегичівським і Сахновщанським районами.

Загальна площа району становить 1225 км2. Простягається територія району з півночі на південь на 42 км, а з заходу на схід біля 40 км.

Ліси займають 8177 га.

Основними корисними копалинами є горючий газ (Єфремівський газоконденсатний поклад), кам'яна сіль і сировина для промисловості будівельних матеріалів.

На території Первомайського району проходять важливі магістралі: магістральний газопровід Шебелинка-Диканька-Київ, магістральний газопровід Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Одеса, магістральний газопровід "Союз"; автомобільна магістраль – Мерефа-Павлоград.

У районі знаходиться одне місто обласного підпорядкування – це м.Первомайський, у минулому смт.Первомайський (до 1952 року – Лихачове), яке розташоване на відстані 86 км на південь від обласного центру - м.Харків, біля залізниці Харків-Лозова.

Повернемося трохи до історії виникнення смт.Первомайський.

Селище виникло в грудні 1924 року, коли за рішенням Верхньобишкинської сільської Ради група селян-бідняків оселилася на колишніх поміщицьких землях поблизу станції Лихачове. Сюди ж переселилися селяни з Берекської, Маслівської й Олексіївської сільських Рад. У 1927 році в селищі нараховувалося 13 дворів, 56 жителів. У 1928 році – уже 85 дворів. Населення збільшувалося за рахунок робітників, що прибували на цегельний завод і млин, а також на механічний завод, на базі якого незабаром були створені сільськогосподарська і ремісно-кустарна школи. Тут працювала пересувна початкова школа, де проводилися також заняття з дорослими, які навчалися грамоті.

Особливо швидко стало розвиватися Лихачове в період індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. У вересні 1929 року з ініціативи активістів-бідняків М.П.Брусенцова, К.А.Толокнеєва, К.В.Федосеєнко й інших у селищі була організована сільськогосподарська артіль «Перше травня», що незабаром укрупнилася за рахунок колгоспів «Наш шлях» і «12-річчя Жовтня», розташованих у сусідніх селах Маслівці та Грушине.

На початку грудня 1929 року організована Лихачовська машинно-тракторна станція – одна з перших МТС у Харківському окрузі. Лихачовська МТС спочатку обслуговувала 30 колгоспів Олексіївського району, потім – 38.

У 1932 році Лихачове стало центром Маслівської сільради.

За даними Всесоюзного перепису населення 1939 року, у Лихачове проживало 640 чоловік.

Віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз перервало мирне життя людей. 20 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вторглись у Лихачове, установивши режим терору і репресій. 38 юнаків і дівчат погнали на фашистську каторгу в Німеччину. Але лихачовці не скорилися і піднялися на нещадну боротьбу з загарбниками, утворивши партизанський загін. У тісному контакті з загоном працювала підпільна партійна група, створена ще до приходу гітлерівців. Підпільники і партизани спільно розробляли плани диверсій і бойових операцій у тилу ворога, вели агітаційну роботу серед населення. Своєю діяльністю партизани дезорганізовували тил фашистських загарбників, допомагали радянським військам. Лихачове неодноразово ставало місцем запеклих боїв. За час війни воно чотири рази переходило з рук у руки. Особливо важкі бої вели тут частини Червоної Армії в березні 1943 року. В одному з них загинув учасник боїв на Халхін-Голі в 1939 році, Герой Радянського Союзу, гвардії генерал-майор танкових військ В.А.Копцов. Він похований на привокзальній площі, 9 травня 1950 року на могилі Копцова був відкритий пам'ятник.

16 вересня 1943 року війська Степового фронту остаточно звільнили Лихачове від німецько-фашистських загарбників. У пам'ять про ті події, про загиблих воїнів-визволителів на привокзальній площі встановлений пам'ятник воїнам, загиблим за визволення району від неміцько-фашистських окупантів в роки війни, а на центральній площі Первомайського встановлена мармурова дошка, де золотими буквами висічені імена загиблих лихачовців і радянських солдат, що звільняли Лихачове від німецьких загарбників. Тут же горить вогонь Вічної Слави.

Переборюючи труднощі післявоєнного часу лихачовці успішно відновлювали народне господарство.

З промислових підприємств у Лихачове були паровий млин, харчокомбінат, молокозавод, цегельний завод, ремонтна майстерня, 4 дизельні електростанції. Діяли бази по прийому цукрового буряка, пункт «Заготзерно». Поблизу залізничної станції розташовувалися склади райспоживспілки й інших організацій.

Важливою подією для лихачовців стало перенесення центра з Олексіївки в Лихачове в 1947 році. У зв'язку з цим тут було почате будівництво будинків райкому партії, районної Ради народних депутатів трудящих, їдальні, готелю. Посилено велося житлове будівництво. Покращилося побутове обслуговування трудящих. Значна частина лихачовців переселилася з землянок у нові кам'яні будинки. Колгоспники, робітники та службовці одержували від держави кредити для будівництва власних будинків. Родини загиблих воїнів, інваліди війни забезпечувалися будівельним матеріалом.

25 грудня 1948 року Лихачове стало центром сільської Ради, якій підкорялися хутори Первомайський, Наш Шлях, 20 років Жовтня. Сюди перебазувалося правління і центральна садиба колгоспу «Перше травня».

У 1946 році почав функціонувати фельдшерсько-акушерський пункт, у 1948 – побудована лікарня, де працювали два лікарі і три медичні сестри. У 1947 році побудований постійно діючий дитячий сад, а в 1950 році побудована середня школа, де навчалися 824 учнів, працювали 28 учителів.

24 червня 1952 року селище Лихачове перейменоване в Первомайський.

На базі зростання виробництва продукції сільського господарства розширився харчокомбінат. У 1957-1958 р. вступили в лад нові цехи: ковбасний, маслоробний, крупорушний, комбікормовий, безалкогольних напоїв; молочний завод почав випускати близько 10 видів продукції.

У 1957 р. Первомайський віднесений до категорії селищ міського типу. У 1965 році він став центром новоствореного Первомайського району, де основна маса працездатного населення була зайнята в промисловості, будівництві, транспорті.

У 1964 році розгорнулося будівництво найбільшого в країні Первомайського хімічного заводу. У січні 1968 року вступила в лад перша черга заводу залізобетонних конструкцій, ще раніш розгорнули роботу асфальтний і ремонтно-механічний заводи.

У 1991 році селищу Первомайський присвоєний статус міста обласного підпорядкування.

В історії Первомайського району є сторінка особливої гордості його жителів. Дев’ять синів цієї української землі за мужність і героїзм у боях з гітлеровськими загарбниками удостоєні найвищого звання – Героя Радянського Союзу. Ось ці імена, чия немеркнуча слава житиме вічно у серцях земляків, надихатиме не одне покоління. Це Іван Федорович Бугайченко, Борис Георгійович Колодченко, Полікарп Минович Касинов, Олексій Денисович Шумських, Ілля Михайлович Максюта, Володимир Пилипович Волковський, Іван Архипович Усенко, Василь Павлович Плохой, Юхим Семенович Стрельников.

Первомайці пам'ятають і шанують пам'ять тих, хто віддав своє життя за звільнення району від фашистських загарбників – це генерал-майор 15-го Гвардійського танкового корпуса 3-ї Гвардійської танкової армії, Герой Радянського Союзу В.О.Копцов, який похований на привокзальній площі ст.Лихачове, його ім'ям названа одна з вулиць міста.

Це заступник командира роти важких танків 5-ї окремої Гвардійської танкової бригади лейтенант М.Фомін, що похований у с.Олексіївка. Його ім'я носить одна з вулиць цього села. І багатьох інших, котрі віддали життя за звільнення Первомайського району.